Історія села

Воскодави – сільський населений пункт, що знаходиться на половині шляху між Тучином  і Гощею. Розкинулося на правому підвищеному березі Горині.

На березі Горині вже давно

Моє село розкинулось широко.

З далека видне, в зелені, в цвіту

Воно давно милує людям око.

                                                                                                  Жданюк Л.Ф.

Площа населеного пункту становить 151.2 га. Проживає населення 640 чоловік.

Село Воскодави бере свій початок із сивої давнини. Перша згадка про село припадає на 1468 рік. Археологічні знахідки свідчать про наявність стародавнього поселення на захід від села в період ранньої бронзи і раннього заліза. Камяні сокири, скребла, глиняний посуд, підтверджують догадки, що первісні люди поселились тут ще в кінці ІІ ст..до н.е. та в І-ІІ ст..н.е. Назва села походить від назви поселенців, які займались воскодавством. Ремісники – воскодавці готували віск для монастирських свічників. В 10 ст. село стало власністю князя Любомирського. Він вказував, « ці села держати вічно, непорушно, з усім, що до цих сіл належить : з полями, сіножатями, з водами, з ріками, з криницями». В роки Великої Вітчизняної війни 88 воскодавців були розстріляні фашистами за допомогу УПА.

Невідомо з якого і по який період Воскодави належали у ХVІІ столітті українському магнату Юрію Немиричу. З молодих літ він прилучився до аріан. Навчався в аріанській академії в Кракові та інших закордонних університетах. В 1632 році став лідером українських аріан. Був одним із засновників аріанської академії на Волині, в с. Киселиці. Невдовзі за участь в аріанстві Ю.Немирича почала переслідувати польська влада, його позбавили значної кількості маєтків і засудили до вигнання з Речі Посполитої.

Тоді Воскодави були передані іншим власникам. Довгий час село було в руках панів Любомирських. В 1770 році котрийсь з родичів Ю.Немирича викупив цей маєток, розбудував Воскодави, звів величний палац, заклав парк з диковинних і довгоростучих дерев і кущів. 
Мабуть, за Немиричів, тут біля панського маєтку, було встановлено скульптуру Івана Хрестителя. Ця пам'ятка простояла в межах двох століть і лише в середині ХХ століття, під час реконструкції виправлення шляху на Тучин, зруйнована. Воскодави лежать на правому березі Горині на відстані 8 км. від райцентру, та 35 км. – обласного.  Географічне розміщення дуже вигідне для спілкування з оточуючим світом.

Назва села тлумачиться однозначно - від роду занять перших переселенців - переробляти віск. За уривками переказів, що залишились з давнини, ці землі колись славились природним бджолярством (бортництвом). Особливо в пору розквіту Дорогобужа, де знаходилось кілька церков та монастир. Для них місцеві феодали і постачали віск на свічки. Ймовірно, що саме у Воскодавах знаходилась князівська пасіка.

Славилася пасіками і місцева людність в період останньої польської окупації. Найбільшою пасікою володів пан Збігнев Рудницький, який користувався 200-гектарним наділом родючих ґрунтів. Він за давньою традицією вельмож підтримував порядок у залишеному в спадок палаці та рукотворному парку. Крім інших виробництв мав свічкарню, крупорушку, олійницю, млина.

З давніх пам'яток у селі зараз залишилась лише дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована в ХVІІІ столітті, в 1883 році - обновлена. Палац та інші приміщення були невідомо ким спалені під час німецької окупації. Тоді ж було вирубано і дерева у парку.

Споконвіку славилося воно невтомними, завзятими до праці трударями. Першим головою колгоспу було обрано П.Ковальчука, а головою сільської ради – А. Годуна, перший сільський вчитель – В.Олександрович. Хращевська Ганна Миколаївна – вишивальниця, Гуменюк Лідія Павлівна – килимниця, Вертелецький Степан Арсентійович – будівельник, Семенюк Степан Дмитрович – майстер по виготовленню меблів, Семенюк Віктор Дмитрович – Майстер «Золоті руки».

Архітектурною пам’яткою села є Свято-Покровська церква, що відноситься до Київського Патріархату. Священник – Мацюк Ігор Богданович.

Старожилом села являється Вознюк Іван Дмитрович 1916 р.н.

До пам'яток культури відноситься 300-літній вяз і 100-літні дуби, що ростуть в урочищі «Лисуха». Тут же виявлено два види звіробою, які занесені до Червоної книги України.

В 2006 році населений пункт газифіковано. В 1998 році у селі Воскодави було здано в експлуатацію дамбу на річці Горинь на відкритті якої був присутній тогочасний прем’єр-міністр Укрїни В. Пустовойтенко. На території сільської ради функціонував колгосп «Горинь», який був одним з кращих у Гощанському районі. 

О, Воскодави отчий дім,

Моє казкове Погориння,

Я тобі душу віддаю

Своє життя і своє вміння

Жданюк Л.Ф.